foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Певний, хто народився на Україні чув пісню «Ой не ходи Грицю», і, певний, багато тих, хто чув, не замислювалися над тим, хто автор, чи вважали її народною. Так, пісня дійсно народна. Але що таке народна пісня? Пісня, яку створив народ, чи пісня, яку співає, любить весь народ, чи перше і друге? Але пісню хтось обов'язково творить: хтось починає, хтось підтримує, хтось підспівує...

Ліна Костенко, одна з найталановитіших українських поетес європейського рівня, створила роман «Маруся Чурай», де використала давню легенду про талановиту українську дівчину, що писала пісня, які співали в хатах на вечорницях, на вулицях, співали у походах, співали полками, містами — країною.

Ліна Костенко обрала основою для роману легенду. Хто сказав, що легенди — брехня, в першу чергу поетесу цікавила сама можливість існування Марусі Чурай, її таланту, її роль в житті Полтави тих часів, всієї України.

Поема Ліни Костенко єднала поета, митця з народом; Маруся Чурай — авторка пісень — є голосом народу, досягла вищої мети письменника, особливо поета, — стати народним.

А піснями Марусі Чурай «плакала Полтава». Крім того, коли Марусю Чурай судять, то на захист її підіймається Іван Іскра:

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні...

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших корогвах!..

До речі, що таке голос України? Зараз газети називають багатьох виконавців сучасної музики золотими, срібними голосами України? Що дійсно є голосом України: голос людини чи її талант?

Саме тому, що талант, Хмельницький в місті до суду пише:

ЇЇ пісні — як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот...

Таку співачку показать на горю,

Та цеж нещо, а пісню задушить...

Але, на жаль, далеко не всі розуміють гетьмана Хмельницького і Івана Іскру, багато людей, майже пів-Полтави, виступали на суді за смертний вирок, стверджуючи: «При чому тут пісні?».

Вона ж на суді за інше ставлена... Що це? Як можна не помилувати авторку цих перлів.

І в мене душа, було, піснями аж бринить

І в цій любові щось було священне,

Таке, цього не можна осквернить...

Болить моя головонька від самого чола...

Не бачила миленького ні тепер, ні вчора...

Любилися, кохалися, як голубців пара!

Не дай Боже розійтися, як чорна хмара..?

Бо саме в цих рядках розкривається краса душі Марусі Чурай, що притаманна більшості українських дівчат, бо вона красива й талановита, вірна і щира, кохаюча і палка.

Як можна?

Коли про цю дівчину, про її голос, кажуть:

Дисканти чув я, тенори, баси.

А ти співаєш — душу всю проймаєш.

Бувають, може, кращі голоси,

Але такого другого немає!

Крім того, якщо пісні співає полк, то вони допомагають йому у військових справах, а війна Хмельницького — війна за незалежність. Пригадаємо, що Хмельницький каже:

Про наші битви — на папері голо.

Лише в піснях вогонь отой пашить. Тобто, Маруся Чурай виступає ще й літописцем. А так як боротьба за незалежність — боротьба народна, то й оспівує Маруся душу народну:

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблей, пісцем,

Піснями і невільницьким плачем.

Могилами у полі без імен.

Дорогою до Києва з Лубен!

У Марусі Чурай пісня ллється з душі, бо вона «торкнула вперше слово», коли почула думу про свого батька.

Саме це і відкрило в неї невмирущу силу слова, силу якої не має смерть, силу яка належить лише народу:

І каже дяк: — У них там на Волині

Якісь такі плачі гірко полинні,

То край такої дивної краси,

А голоси, які там голоси!

Але й життя там, боже, твоя воля,

У них же там і сорочки, як доля.

Там сосонку, кривульку або човник —

А рукави ж біліші лебедів —

Ото як пустить чорним, чорним, чорним.

До зап'ястку у декілька рядів..

Тобто, ця сила — сила народного мистецтва, народної культури, яка втілюється в одній людині. Ліна Костенко в своїх творах інтерпретує минуле в майбутнє — сучасне, інтерпретує риси народу в риси однієї людини. На мій погляд, тут і є така інтерпретація. Маруся Чурай є втіленням моральної краси й таланту українського народу.

Але чому цього не розуміють, чому і в сучасному, реальному житті талант постійно нищать, заважають йому розкриватися — не розуміють? Чому в романі Марусю не зрозуміли? Бо вона є талантом на роду. Як можна це не зрозуміти?

Але можна. Бо завжди «приходять якісь безпардонні пронози, пожираючи руки, беруться за все», бо, як сказала Маруся Чурай.

Моя любов сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі...

Все пояснюється тим, що люди різні, кожен має свою душу, а «нерівня душ — це гірше, ніж майна!»

Але на зміну пронозі обов'язково прийде талант, і щоб не казали, душа Марусі Чурай завжди буде жити, бо Маруся «в серці мала те, що не вмирає», а значить, і вічно буде жити душа українського народу, бо втіленням її краси, таланту є образ Марусі Чурай? Тільки «над її піснями плакала Полтава», тільки з її піснями козаки вирушали в похід, тільки їх ми співаємо зараз, тільки її душа «сягала неба — була зразком тієї висоти, до якої повинен прагнути кожен талант, і тому «митую не треба нагород, його судьба нагородила». А мій народ є таким митцем. І його талант не знищити, не витравити, не здолати.

Copyright © 2018 Шкільні твори 11 клас Rights Reserved.