Твiр-роздум про лiрику Дмитра Павличка - Твори 6 клас. Шкільні твори. Твір на тему

foto1
foto1
foto1
foto1
foto1
Збірка творів для 6 класу з української літератури та мови, зарубіжної літератури.

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Багато прекрасних поетичних рядкiв входить до нашого життя, та не кожен з них бринить пiснею у душi.

“Червоне — то любов, а чорне — то журба”.

Цi слова прекрасною, журливою нотою лунають у пiсенному набутковi українського народу. Вони, як i вся iнтимна лiрика Дмитра Павличка, сповненi особливої задушевностi, щиростi, глибоких роздумiв про життя.

Вiдчутнi спорiдненiсть i спiвзвучнiсть цiєї поезiї iз вiдомою “Пiснею про рушник” Андрiя Малишка. Скiльки спiльного мiж цими перлинами, якi хвилюють серце i душу кожного, хто хоч раз торкнувся їх. Це нiби другий виспiв тiєї ж теми. Немало лiт спливло вiдтодi, як двома кольорами, червоними та чорними нитками, вишила мати сорочку для сина, який “малим збирався навеснi пiти у свiт незнаними шляхами”. Немало тих шляхiв пройдено вiд тiєї весни, в яку проводжала мати сина до днiв передосiннiх.

Пронесенi крiзь роки, як заповiт, як материнська пiсня любовi й зажури, два кольори вийшли iз згорточка старого полотна, стали глибоко поетичним образом. Вони нiби символи самого життя, що водило поета свiтами i кликало додому, переплiтаючи сумнi й радiснi дороги, як узори на маминiм гаптуваннi.

Переплились, як мамине шиття,

Мої сумнi та радiснi дороги…

Два кольори — двi нитки душi, що переплiтають у одному вiзерунку пам’ять про батькiв i турботу про дiтей. Про сучасне й майбутнє. Вони, як живi джерела, що передають вiд поколiння до поколiння скарби й багатство пам’ятi свого роду, бо саме вони духовно єднують людину з рiдною землею.

Серед iнших творiв поета, покладених на музику, особливим лiризмом вирiзняються пiснi “Лелеченьки”, “Впали роси на покоси”, “Дзвенить у зорях небо чисте”, “Вiконце”, “Син”, “Веснянка”.

Полинули в далечiнь лелеченьки. Як то їм там — далеко вiд рiдної неньки-землi? Лелеченьки… Лелеченьки… Чи є ще куточок на планетi, де “бiлi роси на покосах”, чи дзвенить де, “так, як вдома, у зорях чисте небо”. Чи можна де-небудь стрiтися з такою великою любов’ю, як у рiднiм краї?

“Вiчна” тема Д.  Павличка спонукає читача до роздумiв. Вiрш поета “Моя любов, ти як Бог?” — приклад цьому. Як Земля i Космос становлять Всесвiт, бо iснують за взаємозалежними законами буття, так само i земна любов сягає небесного високого почуття, i тому вона вже неземна.

Дмитро Павличко виспiвав свою “вiчну” тему нiби одним надихом, виливши у неї свiтлу радiсть, тиху печаль i тугу осяяного i збентежено го великим коханням серця лiричного героя. Будемо сподiватися, що й новi вiршi поета вiдгукнуться нiжним щемом у наших душах i серцях.

Copyright © 2018 Шкільні твори для 6 класу Rights Reserved.