Дитина землі й неба (образ Планетника у повісті-притчі Б. Харчука «Планетник») - Шкільні твори 7 клас.

foto1
foto1
foto1
foto1
foto1
Збірка шкільних творів для 7 класу

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Люди не люблять тих, хто чимось виділяється серед них. Такі особи зазвичай самотні. Про одного з них, Планетника, і розповіла Олена Булига головному героєві однойменного твору Б. Харчука.

Планетник з дитинства був не схожим на інших дітей. «Він, як усі ми, прилетів з вирію казки на свій берег». Тоді він ще не знав, що судилося йому бути бурівником, хмарником.

Жили вони з матір’ю бідно, навіть штанів у хлопця довго не було. Єдиним їхнім багатством було море квітів, що росли коло хати. Тому не дивно, що Планетник з дитинства кохався у красі й сам намагався виростити квітку. Це був нарцис. Здавалося, що він усю душу вклав у цю квітку, з нетерпінням чекаючи того, щоб вона розквітла. Та страшна негода з дощем і градом знищила нарцис. І тоді поклявся Планетник, що «стане над громом». Усе його подальше життя було прагненням здійснити свою мрію.

Зростав Планетник, але залишався самотнім серед людей: «сам і сам — завжди сам». Був він мрійливим і розумним, мав «лагідну, стриману й мовчазну душу», її якій жили «всесвітня тривога — великий страх, але ще більша цікавість і безбоязка, невтолима жадоба пізнання». А ще у його душі назавжди оселилася краса. Багато мудрих істин розкрив йому дід Капуш, багато чого сам навчився, спостерігаючи за природою. Тому й знався добре на землеробстві. «І не було такої праці, яку не подужав би або якої цурався б». Бо здавна відомо, що «світ збудувався і держиться на двох силах — на потузі любові й на потузі терпіння. ...З любові й терпіння народжується людина і хліб».

Єдине, що не ладилося, — це стосунки з людьми. Хотів він жити у злагоді з односельцями, та вони не завжди хотіли цього. Тому й звинувачували його у всіх своїх невдачах: у відсутності снігу взимку, а дощу влітку, у літній спеці, що висушувала поля. Людська злоба була настільки великою, що вирішили вони спалити Планетника.

Та врятувала юнака мати. Його улюбленою квіткою, нарцисом, мати відчинила усі двері холодної, і пішов Планетник у вічність.

Чому так сталося? Можливо тому, що «краса безборонна і беззахисна у світі...», і завжди мають бути ті, хто сприйматиме цю красу. А ще люди забувають, що «ми всі, мов листя на дереві, — кожен листочок інакший», і не дуже сприйманіютьтих, хто чимось відрізняється від усіх. Так вони не сприймали Планетника, вважали його чарівником, заздрили йому. А «хіба є більше зло, як тупа і сліпа заздрість?». Вона й призвела до трагічного фіналу.

Люди не хочуть збагнути одну істину: кожен має право вибору життєвого шляху, головне — не робити зла. Планетник теж зробив свій вибір, не чинив зла, любив красу, жив у гармонії з природою, тому у нього все й було до ладу. Він усе робив «для людських поколінь», хоча його й не сприймали односельці.

Дитина землі, Планетник, мріяв про небо і назавжди пішов у його безкінечну височінь. А на землі добрі люди зберігають світлу і добру пам’ять про нього. А ще дивовижною згадкою про Планетника є чарівний дзвін, що долинає з неба, коли полям стає тоскно на душі. Цей дзвін допомагає витримати життєві негаразди і вселяє віру в перемогу добра.

Copyright © 2018 Шкільні твори 7 клас Rights Reserved.