foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Материнське серце в дітях,а дитяче в камені

Коли народжується дитина, то його кладуть на серце матері, щоб він відчував її серцебиття, а після чується перше, але таке значуще слово «Мама», а незабаром приходить черга і першим шажочкам, які ведуть до маминих обіймів.

Дійсно, в цьому житті немає нікого важливіше, ніж мама. Адже саме вона підтримує нас протягом усього життя. Вона любить нас, незважаючи ні на що і вірить в нас, навіть коли здається, що весь світ налаштувався проти нас. Ми є частиною своєї мами до народження і після появи на світ. Частинка маминого серця назавжди залишиться в нас, тож не дарма кажуть, що материнське серце в дітях, а ось друга частина прислів'я свідчить про те, що дитяче серце в камені.

Справа в тому, що, на жаль, не рідко так трапляється, що діти, виростаючи, забувають про те, хто їм дав це життя. Вони знаходять для себе справи важливіші, ніж відвідування рідної матері. Це, звичайно ж, сумно, а закінчується трагічно.

Власне про подібній ситуації розповідається і в творі «Телеграма», де ведеться мова про стару жінку, яка була забута власною дочкою. Назва цієї розповіді є символічним, оскільки всім відомо, що раніше телеграми посилалися тільки в екстрених випадках, коли потрібно було за короткий термін повідомити людині, що знаходиться далеко щось дуже важливе. Досить часто з таким листом пов'язані саме погані звістки.
Що стосується даного твору, то тут один із героїв посилає Насті, яка проживає в Ленінграді, про те, що її мама, Катерина Петрівна, померла. Однак жінка насправді була ще жива, просто цей чоловік хотів допомогти жінці побачитися з дочкою. Після цього він відправляє телеграму Катерині Петрівні від імені Насті. Але все закінчується сумно, жінка, так і не свидевшись зі своєю дочкою, вмирає.

На другий день після похоронок приїжджає і Настя, якій не у кого вимолювати прощення, оскільки єдина рідна людина, який був у цієї героїні, помер. Дочка навіть не змогла востаннє глянути на свою маму. Її байдужість обернулося дуже серйозною трагедією, яку вже більше не виправити.

На початку розповіді ми бачимо сумовитий осінній пейзаж, яким автор уособлює життя Катерини Петрівни, яка не має жодного сонячного проблиску. Тут йде мова про згасаючої життя. Матері Насті з часом стає все важче підніматися вранці, а її погляду кожен день з'являються все ті ж картини. І кожен день, здається, таким, як учора.

Життя Катерини Петрівни і без того була дуже важкою і самотньою, але те, що Настя не з'являлася в ній, її ще більше обтяжувала і робило безвихідною. При цьому сумним є те, що Настя не є поганим людиною. Вона допомагає іншим людям, але за всією цією метушнею вона забуває про найголовніше людину на землі – про свою маму.
Настя усвідомила свою помилку, проте було надто пізно. Дівчина проплакала всю ніч, не зімкнуть ні на секунду очей. А коли настав важкий світанок, виїхала з рідного дому, причому зробила це крадькома, ніби тікаючи від когось. Їй соромно було за свій вчинок, тому вона б не хотіла, щоб її хтось побачив із знайомих і тим більше розпитував її про щось.

Звичайно ж, неповагу і неповагу батьків є страшним гріхом, і пробачити його можуть тільки самі батьки, проте Настю ніхто не може пробачити, з неї ніхто не зніме непоправної вини. Тому не слід чинити так, як зробив героїня цього твору. Потрібно шанувати і любити своїх батьків та намагатися проводити з ними якомога більше часу, оскільки саме вона колись вклали в нас частинку себе, своєї душі і свого серця.

Copyright © 2018 Шкільні твори Rights Reserved.