foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

І. Франко був не тільки талановитим поетом і письменником, у чому ми переконалися, ознайомившись з його віршами і повістю «Перехресні стежки». Він спробував себе і в драматичному жанрі, написавши п'єсу «Украдене щастя». Ця спроба йому вдалася, бо справжній художній твір повинен збуджувати чуття людини і давати поживу для роздуму. Отже, драма І. Франка викликала у мене певні думки, які я і збираюсь викласти у своєму творі.

Після прочитання «Украденого щастя» читач задається питанням: у кого ж щастя вкрадене і хто його вкрав? Головні герої драми складають дещо незвичний любовний трикутник; незвичний тому, що зазвичай в любовному трикутнику хтось має бути нещасливим, бо є третім зайвим, але двоє інших врешті-решт єднаються у шлюбі, кохаючи один одного.

В п'єсі І. Франка Ганна і Михайло любилися ще в молодості і продовжують любити один одного, хоч пройшло вже багато часу, хоч Ганна вважала, що Михайло помер. Отже, третім зайвим виявляється Микола, спокійний і покірливий, який обожнює свою жінку, при цьому усвідомлюючи, що вона не може забути свого першого кохання.

В результаті всі троє нещасливі: Михайло не може бути поруч із Ганною, Микола страждає не тільки через зраду Ганни як таку, але й через людський поговір, Ганна мусить жити з нелюбом.

Мені найбільше від усіх жаль Миколу саме через його покірливість, слабкий характер. Він не може покарати жінку, прогнати Михайла, відчуває, що йому нема чого далі жити і поступово спивається. Його щастя було вкрадене Михайлом. Він ні в якому разі не докоряє жінці, захищає її перед сусідами: «Адже ж ви, сусідоньки, знаєте, яка вона була добра, щира та вірна, заким його зла доля на мій дім не навернула! До рани можна було її приложити, не те що!».

Жандарм Михайло спочатку викликає обурення: він не тільки спокусив Ганну, осоромив її на все село, але і відправив свого колишнього друга до в'язниці. Мені здалося, що він хоче помститися, хоч і говорить Ганні про кохання до неї. Але наприкінці п'єси, розмовляючи з Миколою, Михайло починає перед ним виправдовуватися: «Я полюбив отсю бідолаху Ганну, сироту, поштуркувану та кривджену нелюдами-братами. Ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. А ти, Миколо, ти до спілки з тими нелюдами вкрав мені те одиноке щастя». Забитий Миколою, жандарм перед смертю свідчить, що ні Ганна, ні Микола не винні в його смерті. Отже, жандарм теж заслуговує на співчуття, він більш сильна людина у порівнянні з Миколою, намагався боротися за своє щастя і в результаті занапастив і Ганну, і її чоловіка.

У Ганни вкрали щастя її брати: «І моє вкрадено, голубе мій! І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано!». Вона намагалася бути чесною жінкою і не порушити присяги, що давала чоловікові, але врешті-решт підкорюється своїм почуттям і Михайлові.

Мені здається, що не можна винити нікого з них, хоча винні фактично в усьому брати Ганни. Але це й не так важливо — хто. І. Франко не приділяє цьому питанню великої уваги. Цей твір дав мені такий урок: вкравши чуже щастя, свого не здобудеш.

Copyright © 2019 Шкільні твори 10 клас Rights Reserved.