foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Шарль Бодлер є одним із зачинателів символізму. Свій творчий шлях він розпочинав разом з поетами-парнасцями. Французькі поети намагалися довести, що поезія має бути вищою за будь-яке літературне мистецтво, тут має панувати краса, пластика, досконалість форми та логіка думки. Єдиною формою, вартою уваги, парнасці обрали сонет — старовинну канонічну форму вірша, якою користувалися і Шекспір, і Петрарка. «Парнас,» ~- саме таку назву обирають митці для себе, бо на горі Парнас жив Аполлон, бог мистецтв, музики й сонця. Поети і себе, і своє мистецтво вважали найкращими, унікальними. Ви можете запитати, як у цьому випадку «Парнас» стосується Бодлера, адже мова мала б іти про «поета і натовп».

Але я думаю, що відношення тут пряме. Поети-парнасці вважали себе майже небожителями. Якби ж не оце словечко «майже». Адже жити їм доводилося на звичайній землі, у реальних умовах, серед різних людей. І полетіти просто в небо, і бути тільки там не виходило. На крилах натхнення, наприклад, сприймає Бодлер Велику французьку революцію. Саме в.ній він бачить можливість оновлення суспільства, держави, людини. Поет бере активну участь у революції, а після її поразки шукає відповіді на численні питання. Зокрема, він хоче осмислити: чи є баланс добра й зла, і чому частіше перемагає зло?

Філософське осмислення життя людини в цьому світі — основа віршів Бодлера. Свою поетичну збірку він назвав «Квіти зла». Вже у самій назві поєднав поет дві протилежності: квіти — символ прекрасного, і зло — символ темної сили. Поет ніби ясно побачив перед собою дві сторони життя — темну і світлу, він все частіше зустрічає ці суперечності в житті. І в його віршах можна побачити таку антиподність: людина ніби розділена на дві частини. Одна її половина тягнеться до Бога, несе в собі позитив, гармонію, хоче рости духовно, вдосконалюватися, інша ж половина тягне до утробного, тваринного існування і шукає насолоди у життєвих гріхах, в ницих падіннях. Ось така роздвоєність притаманна і самому поетові. Бодлер бачить себе окремішньо (мені дуже подобається це сучасне слово — «окремішньо») від усіх людей. До шести років він був щасливою дитиною, мав найкращого друга — батька. Але раптом батька не стає, його забирає смерть. У родині з’являється чужа людина — вітчим.

Може, він і непогана людина, але це не батько. Чорнота обступила малого хлопця. Мати зайнята своїм щастям, а дитина — нещастям. Із раннього віку поселилася в душі Шарля туга-печаль. Пізніше цей розрив із родиною тільки поглиблювався, хоч ніби батьки старалися для його ж добра: дбали, щоб він не зв’язувався з поганою компанією (саджали під домашній арешті), відправляли подалі від приятелів — у заокеанські колонії. Ніхто не розумів і не хотів зрозуміти душу юнака. І поезія «Альбатрос» розкриває саме таку проблему -— коли людину, яка є не такою, як усі, осміюють, не розуміють. «Альбатрос» — вірш про птаха, якого впіймали матроси і знущаються, сміються над ним. Цей красивий птах, «владар блакиті», який у небесах вільно й сміливо літає, розправивши свої величні крила, на землі перетворюється на незграбу — ходити по землі він не вміє і тільки важко волочить свої могутні крила. Матроси заради розваги впіймали альбатроса і тепер потішаються над ним: «той тютюновий дим у дзьоб йому пускає, а цей, дратуючи, кульгає, мов кривий».

 Альбатрос «сумно тягне приборкане крило» і «знесилено стукає». Птах звик літати «серед хмар, як блискавка в імлі», і раптом виявляється зовсім безпорадним перед зграйкою звичайних людей, сірого натовпу. їм дозволено сміятися, бо зараз птах слабший за них, він не може оборонятися, він ніби на «чужій території». Так і поет у цьому житті. Звичайні люди сміються над ним. Жорстокість людини часто переходить дозволені межі. Люди здебільшого хочуть бути такими, як усі, і їм незрозуміла ні інша думка, ні інша поведінка людини. Головне, що ця «біла ворона» відрізняється від усіх і вже тому заслуговує на покарання.

Мені ніколи не здавалося це правильним. Я вважаю, кожна людина має право на вільну поведінку, вільне слово. Адже чим більше різних оригінальних думок, ідей, людей, тим цікавіше. Адже якби всі були однаковими, то люди б ніколи не винайшли ні літака, ні комп’ютера, ні мобільного телефоне. Не кожен у цьому житті може зберегти в собі поета. Авжеж, простіше бути таким, як усі — цілішими крила будуть. Але ж без альбатросів життя буде зовсім нудним. І що ви будете бачити,’люди, там, у безодні неба, коли у височині не буде «володаря блакиті»? Шарль Водлер не витримав життєвого двобою, але й не перетворився з білої ворони на звичайного горобця. Саме тому ми про нього говоримо й після його смерті! І наостанок з цього приводу цитата М. Рильського:

    Яка ж гірка,
    о Господи, ця чаша,
    Ця старосвітчииа,
    цей дикий смак,
    Ці мрійники без крил…

Copyright © 2019 Шкільні твори 10 клас Rights Reserved.