foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Україна... Це слово кожен українець, кожен патріот вимовляє з неймовірною вдячністю, бо воно вміщує в собі усе, про що тільки може мріяти людина. Це — Батьківщина, яка стала колискою нашої величі, нашої талановитості, нашої неповторності. Це наша рідна земля, наша ненька. Її неможливо забути чи зневажити, бо саме вона дає нам сили жити, хоч би і в такий нелегкий час. Це мій народ, який крізь роки знущань виніс несхитну вірність своїй рідній землі.

Я мрію про те, щоб і моє життя не пройшло марно, щоб я зміг хоч чимось допомогти своєму народові. Моїм гаслом стали слова В.Симоненка:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Кожен з нас розуміє, що він є одним з багатьох людей, які живуть в Україні. Але й він є часткою народу, а значить, повинен піклуватися про добробут своєї країни, вживати усіх заходів, щоб вона розцвітала усе більше з кожним роком. У мене завмирає серце, коли я бачу, як навесні починає квітувати природа, наша українська природа. Я радію, коли бачу, як розбудовується наша держава. Але для того, щоб вона ставала все кращою, ми, українці, повинні об’єднати свої зусилля, повинні стати єдиною родиною, як мріяв Т. Г. Шевченко. І Д. Павличко писав:

Вставай, Україно, вставай,

Виходь на дорогу свободи,

Де грає широкий Дунай,

Де ждуть європейські народи.

Я багато думав про те, яким повинен бути українець, що мріє про щасливе життя для своєї неньки України. І дійшов висновку, що він повинен бути, перш за все, патріотом, повинен вболівати за долю своєї землі, віддавати усі сили, щоб відновити її, зробити найкращою серед могутніших держав світу. Адже людина є звичайною людиною, яка спроможна забути про все, та тільки, я вважаю, не можна забувати про свою рідну Батьківщину — ту, яка тебе виростила, викохала, дала тобі знання та силу. Я знаю, що так вважають майже усі мої друзі, які, як і я, намагаються допомогти своїй державі, своєму народові. Народові, який ще й досі несе на собі тяжкий хрест.

Коли ж Україна стане однією з могутніших держав світу, як весело тріпотітиме наш жовто-блакитний прапор від гордощів за нашу Вітчизну, а з усіх усюд литимуться знайомі до болю слова «Ще не вмерла Україна»! Справдяться сподівання нашого Кобзаря, здійсняться найпотаємніші мрії Великого Каменяра, буде так, як наврочила наша Мавка- Українка. Я вірю в те, що наш народ візьме собі за гасло слова одержимого жагою любові до рідної землі Василя Симоненка, під якими і я хочу підписатися:

Візьми всього! І мозок мій, і вроду,

І мрій дитинних плеса голубі.

Для мене найсвятіша нагорода —

Потрібним буть, красо моя, тобі.

Щоб полегшити тягар занедбання та тяжких наслідків від минувшини, я й хочу допомагати своїй Батьківщині. Я мрію стати вірним захисником її надбань, примножувати її багатства й захищати її від лиховісних недоброзичливців. Я буду намагатися докладати якнайбільше зусиль, щоб змінилося життя на краще. Тому я хочу вибрати таку професію, яка б не тільки подобалася мені, але й була потрібного нашій молодій державі, нашому народові. Хочу і намагаюсь добре вчитися, щоб мої знання пішли на користь усьому суспільству.

Ніщо так не зігріває, як думка про те, що незабаром моя доля назавжди з’єднається з долею мого народу. І зараз я Намагаюсь хоча б чимось допомагати своїй Вітчизні. З часом, коли визначиться мій життєвий шлях, коли я стану зовсім дорослим, я зможу стати гідним своєї величної країни, свого щирого, чудового народу. Але й зараз, на мою думку, я з упевненістю можу сказати: «Я мав би за найбільшу нагороду потрібним бути своєму народу».

Copyright © 2019 Шкільні твори 11 клас Rights Reserved.