Прийшла весна iз кобзою в руках. Спiвуча i весела. Повiяла вона на дерева i кущi зеленим тихим вiтерцем i заспiвала. Вона спiвала про щастя i радiсть, про духмяний вiтер, трави i квiти. Вона спiвала тисячами струмкiв, щебетом ластiвок, тьохканням солов’їв, куванням зозулi, шелестом дерев i трав, дзижчанням бджiлок.

А небо було блакитне-блакитне. То весна розкидала свої голубi стрiчки над квiтучими садами, лiсами i зеленими полями.

Ось пролетiла ластiвка. Вона трiпоче крилами, як рушниками. Пташка теж радiє чарiвницi.

А весна спiває ще голоснiше i голоснiше. I все ожило i зацвiло яблунево-вишневим цвiтом. Тихо шумiли гаї, весело щебетали пташки, а менi було радiсно i хотiлося спiвати пiсню весни-чарiвницi.