Могутнє життєве і поетичне повноголосся притаманне неповторній пісні Андрія Малишка. Пісенна спадщина митця велика і має яскравий індивідуальний характер.

Багато поколінь українців з дитинства знають чудову «Пісню про рушник»А.Малишка. Дослідники називають її гімном материнству, величною піснею про матір. Ця пісня — спогад про дитинство, про материнську любов і синівську вдячність.

Кожна мати завжди зичить своїй дитині щастя-долі. І заради цього ладна віддати своє життя.

У вірші використовуються фольклорні мотиви. Як відомо, рушник — традиційний образ українського фольклору. Для українців — це оберіг, з яким пов'язане усе життя — від народження до останньої дороги. На рушниках поламали хліб-сіль дорогим гостям, перев’язували руки молодих на весіллі, покривали ікони, використовували в обряді поховання. А ще рушник є символом життєвої дороги. І мати, вишиваючи синові рушник, неначебто дарувала йому щасливу долю на все життя:

 

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

У поезії змальовано поетичний образ матері — берегині роду, символ чистоти, щирості, любові.

Окрім того, автор порушує тему прощання з батьківською хатою, з дитинством.

Цей момент переживає кожен, і він завжди тривожний і болісний. Упродовж усьогожиття терпкий щем серця буде нагадуванням про рідну домівку, батьків:

 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І,звичайно, усе життя супроводжують нас материнські очі, сповнені любові, турботи, ніжності:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

Монолог ліричного героя проникає до найглибших куточків серця, зачаровує душу, наповнюючи її безмежною любов’ю до найдорожчої людини на землі — матері.