Серед персонажів «Слова» найбільш поетичним є, безумовно, образ Ярославин Він — узагальнений, хоча у нього є реальний прототип. Як відомо, література Давньої Русі не знала відверто вигаданого героя. Прототип героїні поеми — Ярославна (Єфросинія Ярославівна) — дружина Ігоря Святославича (1151—1202 pp.), князя новгород-сіверського, згодом чернігівського, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла.

Серед складових цього образу — образи матері-Вітчизни, ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності, моральної чистоти.

Образ Ярославни, дружини князя Ігоря, приваблює читачів своєю ніжністю і глибоким ліризмом. Вона зображується автором «Слова...» не як княгиня, а як звичайна руська жінка, яка гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою Батьківщину. Дізнавшись про поразку русичів і полон чоловіка, Ярославна виходить на путивльський вал, плачучи, звертається до сил руської природи (вітру-вітровію, Дніпра-Славутича, світлого і трисвітлого сонця), щоб ті допомогли Ігорю. Княгиня ладна полинути зозулею на край світу, аби витерти милому «кривавії рани на дужому його тілі». Її плач за чоловіком — це плач руської жінки, яка в особистому горі уболіває за долю не лише Ігоря, а й жаліє його хоробрих воїнів. Поразка Ігоря — горе усього руського народу. Ярославна турбується про визволення не лише свого чоловіка, а й про воїнів-русичів, які потрапили в полон. Отже, цей образ вражає нас не лише глибокою жіночою відданістю, вірністю, а й благородством людської душі. Тому плач Ярославни набуває широкого громадського, патріотичного звучання.

Ярославна — закохана жінка, носій найшановнішої риси усіх народів — вірності, відданості і віри. Образ жінки додає позитиву образу князя Ігоря, якому автор дорікає за егоїзм та легковажність. Дійсно, не можна так сильно і віддано кохати погану людину. Кажуть, що жінка бачить серцем. Ярославна змогла пробудити у молодому та запальному князі ті риси, які допомогли йому усвідомити свою помилку і виправити її. А те, що він вижив у полоні і зміг повернутися додому, теж прояв магічної сили любові Ярославни.

Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто використовують митці в своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни» надихнув Маркіяна Шашкевича на переклад, а Миколу Лисенка на музичну композицію «Плач Ярославни». Переспіви «Плачу Ярославни» зробили Тарас Шевченко у XIX столітті і Павло Тичина у XX. Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман «Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її коханого, який потрапив в морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили» і просить всі вітри і море зглянутись на її горе. І природа теж їй допомагає.

Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, здоров’я, аби їхнім чоловікам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Жінку-космонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про Валентину-Ярославну.

Цей образ став символом вірності та кохання. Недарма до нього зверталися і звертаються у своїй творчості багато митців.