На віконне скло впала крапля дощу. Гола гілка, яку штовхнув безжальний вітер, вдарила по склу, збивши з нього крапельки дощу. І що зі мною коїться таке, що я навіть її, цю крапельку жалію?

Вітер зловісно зітхає, дощ монотонно шумить за вікном. Чому ж так важко на душі?

Я хвора... Я хвора вже тиждень, і в мене зникли всі спогади про радісні події життя, адже їх витіснили жар, біль і виснажливий кашель. Оптимізме! Де ти, оптимізме, де ти, надіє?!

Я дивлюся на книжкові полиці. Спочатку я «чіпляюся» оком за віддзеркалення тієї ж самої гілки у склі книжкової шафи, потім зупиняюся на обкладинці книжки за склом. Вірші Лесі Українки.

Беру книжку в руки, задумливо дивлюся на портрет поетеси. «А їй також було боляче і сумно, а їй було набагато важче», — думаю я. Ось би зустрітися з нею, поговорити. Про що була б ця розмова?

«Лесю, — спитала б я, — як Вам вдавалося долати щоденний біль? Яку ж рису мені в собі виховувати, щоб усі незгоди долати?»

«Навчися радіти маленьким шматочкам щастя: весняним квіткам, співу пташок, зеленому шуму, яблуневим гілкам з зеленим листячком, що заглядають у віконце», — так, мабуть, відповіла б мені поетеса.

«Я знаю, саме про це Ви написали у своєму вірші «Давня весна», Вам спочатку здавалося, що всі дари весни — комусь іншому, а Вам — нічого. Тільки виявилося, що весна принесла і Вам подарунки: у Ваше віконце заглянули яблуневі квітки, вітер заспівав про весняну волю, пташині пісні долинули до вашої оселі, і гай зелений надіслав вам свій відгук», — так я відповіла б своїй уявній співрозмовниці.

Спокійний і мудрий погляд Лесі Українки, мабуть, зосередився б на вікні. І раптом вона б всміхнулася. «Що ж вона побачила там, у похмурому пейзажі?» — здивувалася б я. Притиснувшись обличчям до скла, обдивилася кожний сантиметр завіконного простору. «Ось воно! — несподівано для себе вигукнула я. — Нагілці, яка спершу здавалася мені зовсім голою, виявляється, вже набухли бруньки! А це означає наближення весни, надії і кінця хвороби! І мені природа надіслали привіт. Спасибі, поетесо, дякую за допомогу».