Котляревський, за словами Д. Обрадовича, своєю «Енеїдою» показав, що наша нація не тільки співає плачучи, а й сміється співаючи. Автору вдалося підтвердити народну мудрість: якщо ти вірний син народу, то береги свою пісню і мову більше, ніж кордони.

Найхарактерніша риса поеми — народність. Дивуєшся і захоплюєшся картинами народного життя, що наскрізь пронизують твір. І який же талант треба мати, яку проникливу спостережливість, як треба було близько стояти до народу, яку любов плекати до рідної мови, щоб отак чудово, неперевершено майстерно й реалістично змальовувати ці картини!

У поемі соковито змальовано багатими, розмаїтими фарбами народні гуляння, свята, ігри і танці, звичаї і повір'я, народний одяг і хатню обстановку; тут називаються десятки народних страв; троянці носять численні українські імена; українські назви дано і багатьом селам, містам, місцевостям; з щирим замилуванням описано святкові розваги, сцени вечорниць і ворожіння. І як же описано!

Котляревський вражає кулінарно-гастрономічною обізнаністю: яку тільки їжу вживали троянці — галушки, лемішку, куліш, запивали брагою та горілкою. І все це — прості селянські страви.

А який багатий вибір одягу в героїв твору! Венера одягнена розкішно, як і личить богині. Юнона «сховала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідницю». На Дідоні «кораблик бархатовий», «спідниця і корсет шовковий».

В поемі згадується багато ігор, як наприклад: у свинки, у панаса, у журавля. Подає автор і відомості про українські народні інструменти і танці:

Бандура горлиці бриньчала,

Сопілка зуба затинала.

... Кругом дівчата танцювали.

Троянці знають багато пісень. І яких же пісень!

Про Сагайдачного співали,

Либонь, співали і про Січ!

Не випало з поля зору письменника і образотворче мистецтво. Для оздоблення царських палат Латина привезли картини: «Патрети всіх богатирів...».

Це цілий каталог картин, що були розповсюджені тоді і в поміщицьких будинках і в селянських хатах.

Захоплюють читача народні легенди: казкові образи — кобиляча голова, чо-боти-скороходи, килим-самоліт. А один з найколоритніших казкових образів — баба-яга, — чудовий витвір народної фантазії.

А ще: Котигорох, Іван-царевич,

Кощій з прескверною ягою,

І дурень з ступою новою.

Як глибоко треба було знати І. П. Котляревському життя, історію та культуру народу, щоб з такою колоритністю і точністю все це описати.

Особливо яскраво виявляється народність поеми в описах потойбічного світу — пекла і раю, в яких ми впізнаємо життя і побут народу на цій «грішній» землі, впізнаємо взаємини між людьми, їхні звички, натури.

Ці картинки — справжня енциклопедія для етнографа з описами вечорниць, ворожіння і шептання, народного лікування.

І. Котляревський гарно і влучно підмітив найколоритніші деталі вечорниць:

Тоді-то в пеклі вечорниці

Лучились, бачиш, як на те,

Були дівки і молодиці

І там робили не пусте...

Подавши картину вечорниць, письменник з глибоким знанням народних обрядів описує далі ворожіння, пророкування долі Енею.

Як один з елементів народності поеми слід відзначити наявність в ній простих народних імен, носіями яких були козаки-українці. От кого, наприклад, зустрів Еней у підземному царстві:

Педька, Терешка, Шеліфона,

Панька, Охріма і Харка...

Картини життя і побуту змальовані І. П. Котляревським на основі глибокого знання ним вірувань і уявлень з народних джерел:

Піду я до людей старих,...

І попрошу їх розказати,

Що чули од дідів своїх

«Енеїда» — твір великої сили і краси, твір, що має важливе пізнавальне значення, твір, де відбивається все життя народу: його діяння, його поняття, його думи, бажання, надії, радості і печалі.

О. Білецький зазначив: «Усією своєю поемою Котляревський продемонстрував незвичайну силу і волю народу до життя».

Справжні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в ім'я майбутнього, це його сучасники, люди, які своєю самовідданою працею борються «за будуче Русі».