foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Михайль Семенко (Михайло Васильович Семенко; 31 грудня 1892, Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині — 23 жовтня 1937, Соловки). Син письменниці Марії Проскурівни; навчався у Психо-Неврологічному Інституті у Петербурзі. Михайло Семенко — поет, основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), невтомний організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив свіжі (навіть епатажні) образи й творив нові слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу.

 Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

 
 1918 року Cеменко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем»; 1919 — в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

 
 1920 видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922—1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924—1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

 
 1924 видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910—1922 років, 1925 — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 — (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадимм Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою «Нова генерація» з журналом цієї ж назви (1927—1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

 
 На початку 1930-х pоків визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933). 23 жовтня 1937 Cеменко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. Наприкінці 1960-х pоків реабілітований.

 
  Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929—1931).

 
Вплив на сучасну українську літературу

 
 Михайль Семенко був штучно вилучений з історії літератури (див. покоління Розстріляне відродження), проте через покоління мав вплив на письменників сучасної літератури. Серед старшого покоління це - Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш "Тиждень"). Серед молодих авторів одним зі своїх улюблених поетів його називають Сергій Жадан, Олег Коцарев та Любов Якимчук (поема про Михайля Семенка "Тов. Дим" зі збірки ", як Мода").

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.