foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Через базарний майдан іде поліційний наглядач Очумєлов. За ним ступає рудий городовий. Навколо тиша... Аж раптом із дров’яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, Ги жить собака. За ним женеться чоловік у перкалевій накрохмаленій сорочці та розстібнутій жилетці. Він викрикує в бік собаки: «— Дак ти кусатись, нечиста сило! Братця, не пускай його! Тепера не велено кусатись. Держи! А... а!»

Незабаром коло дров’яного складу збирається натовп. Чоловік — це був золотар Хрюкін, — піднявши вгору праву руку, показує натовпові скривавлений палець. Напівп’яному лиці його ніби написано: «Ну, знатимеш же ти мене, шельмо!» Та й самий палець його виглядає, як знамено перемоги. В центрі натовпу, розставивши передні ноги і трусячись усім тілом, сидить на землі біле хортеня з гострою мордою і жовтою плямою на спині. У сльозавих очах його вираз туги й жаху.

Хрюкін каже, що собака вкусив його і вимагає покарання. Очумєлов свариться і каже, що таке не минеться безкарно. Що хазяїна теж треба притягти до відповідальності.

У цю мить з натовпу хтось сказав, що це собака генерала Жигалова.

Мова наглядача ураз змінюється: « Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? — звертається він до Хрюкіна. — Хіба таки він дістане до пальця? Він маленький, а ти бач он який здоровило вигнався. Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а тоді й спала тобі в голову ідея, щоб причепитись. Ти ж, бра... звісний народ! Знаю вас, чортів!»

Але тут городовий зауважує, що собака — не генеральський. В генерала таких немає. Очумєлов каже, що й сам знає — в генерала собаки дорогі, породисті. І каже Хрюкіну, щоб той так цього діла не залишав. Треба провчити негідника.

У натовпі хтось каже, що таки бачив у генерала такого собаку. Очумєлов знову змінюється в обличчі. «...Він, може, дорогий, а коли кожна свиня йому в носа цигаркою тикатиме, то зіпсують як стій та дивись. Собака — тендітна тварина... А ти, йолопе, опусти руку, — каже він Хрюкіну. — Нема чого дурного свого пальця виставляти. Сам винен...»

Нарешті на майдані з’являється генеральський кухар, який впевнено заявляє, що в них таких собак зроду-віку не бувало.

«І розпитувати тут довго нема чого, — каже Очумєлов. — Бродячий! Нічого тут довго розводитись... Сказав бродячий, значить бродячий. Знищити, от і все». Кухар продовжує, що цей собака — генералового брата.

Очумєлов з солодкою усмішкою: «Та хіба братик їхній приїхали?.. Ах ти, Боже ж мій, Господи! А я й не знав!.. Так це, виходить, їхній собака. Дуже радий... Візьми його. Песик нічогенький... Меткий такий... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... бр... Сердишся, шельмо!.. Ач, який цуцик...»

Прохор кличе собаку і йде з ним від дров’яного складу... Натовп регоче з Хрюкіна.

Очумєлов, сиплячи погрози Хрюкіну, продовжує прямувати через майдан.

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.