foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Роман "Тигролови" написаний І. Багряним протягом 1943—1944 рр. На літературному конкурсі у Львові ця книга під назвою "Звіролови" (скорочений варіант "Тигроловів") розділила перше місце з повістю Тодося Осьмачки "Старший Боярин". Роман зразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його по­пулярність за рубежем і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності.

Ще у Львові І.Багряний якось розповідав друзям про жит­тя українців на Далекому Сході, яке він пізнав, перебуваючи там на засланні. Висловлював неодноразово жаль, що жоден вид мистецтва художньо не досліджував, не сказав правди про долю закинутих на Зелений Клин українців, їх боротьбу за виживання в умовах суворої природи, про національні про­блеми. Таку книгу, в якій розповідається про українську ро­дину Сірків, що зберегла національні традиції в далекій тайзі, та окриленого національною ідеєю відродження гетьмансько­го правнука Григорія Многогрішного — особи сильної і без­компромісної, й написав Іван Багряний.

Сюжетна канва роману побудована навколо двох поста­тей — Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій — це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, прире­ченості на забуття в пеклі концтаборів.

Головний герой роману Григорій Многогрішний — наща­док українського гетьмана Дем'яна Многогрішного — "юнак 25 літ, русявий, атлет, авіатор... Суджений на 25 років..." Та­кий портрет Григорія змальовано в телеграмі-блискавці, що полетіла по всіх прикордонних заставах після його втечі з поїзда — "велетенського двоокого циклопа'", — який мчав у своїх шестидесятьох рудих домовинах в'язнів з України на Колиму". На кожній зупинці майор Медвин перевіряв при­сутність Григорія серед в'язнів. Та не впокорився гетьмансь­кий нащадок, не змирився зі своїм, здавалось би, безвихідним становищем. Вирізавши у вагоні отвір, він вистрибує із черева страшного дракона і опиняється на волі. Своїм відчайдушним вчинком Григорій вселяє в душі в'язнів упевненість v перемозі над світом пітьми, засвідчує, що навіть приречена на смерть людяна нездоланна, коли вона сповідує високу духовність і над усе цінить людську гідність.

У тайзі Григорій знаходить тепло, затишок і кохання в ро­дині полтавських переселенців Сірків. Добрий душею старий Сірко, його лагідна дружина, щира в коханні Наталка відігріли зболене серце і поранену душу колишнього в'язня, повернули його до життя. Однак Григорій знав, що Медвин не залишить його в спокої, буде шукати і в тайзі. Так і сталося. При першій нагоді Григорій поквитався зі своїм кривдником. І не тільки зі своїм. Такі дракони, як Медвин та їх поплічники, нищили мільйони людей, гідно представляючи систему сталінського терору.

Перемога Григорія над "людоловом" Медвиним сим­волізує боротьбу гордого і волелюбного українського народу проти жорстокого тоталітарного режиму, що калічив людей фізично, але не зміг подолати їх духовність, бо, як говорить один із в'язнів, "ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!"

Перечитуючи твір, зупиніться на тих розділах, сценах, фактах, що найбільш повно характеризують героїв-антиподів:

Григорія Многогрішного і Медвина. Випишіть для себе урив­ки, де йдеться про мужність і витримку головного героя та про долі інших персонажів, скалічених репресивною системою.

Пригадую, як наш славетний режисер Юрій Іллєнко вимріював створити кінофільм за "Тигроловами", захоплений можливістю образно сконцентрувати в символічних драконах експресах своєрідні типологічні ряди-свідчення про сталінський тоталітарний режим, через жанр пригодницького фільму відкрити мужність і нескореність української людини, в свідомості якої, в почуттях і характері з.лютована духом непокори і поривання до волі багатовікова енергія мільйонів українців.

Іван Багряний волею трагічних обставин "помістив" у цей страхітливий ешелон смерті — спецешелон ОГПУ—НКВД себе, свою долю, вивищуючи її до образу-символу непокірної і гордої, волелюбної і сплюндрованої України. Через те герой його "Тигроловів" є гордим нащадком першого каторжанина Сибіру, правнуком гетьмана Дем'яна Многогрішного. Через те Григорій Многогрішний з волі автора здійснює неможливе — вистрибує майже у пащу смерті із черева скаженого дра­кона і цим божевільним протестом відживлює в тисячах змарнованих, знеособлених в'язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють "ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гнию­чи!".

Герой роману "Тигролови" Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьким нав'язаним йому статусом в'язня жахливої системи і залишився Люди­ною. Для Івана Багряного — людини і художника — це го­ловне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Навіть у череві оскаженілого від шаленого лету етапного ешелону, який несе у безвість, 'у забуття, мов на хвості дия­вольської комети, таємничу легенду про зникнення душ. Хай один, лише один він, безумний сміливець Григорій Много­грішний, не змирився з приреченістю на забуття в жахливій легенді про зникнення душ у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі цього дракона. Але це вже перемога людей, це вже свідчення нездоланності духу і можливості поборення оскаженілої потвори.

А слідом за велетенським двооким циклопом цією ж Транссибірською магістраллю котився радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями, інший експрес. Він мчав .на край землі "цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності" — шукачів карколомних пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх конкістадорів... "Цілий експрес був набитий ними, творячими окремий світ — світ на колесах, — і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної "шостої частини світу" — копію в мініатюрі, трохи причепурену і розгальмовану".

Ці новочасні любителі-тигролови-авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, розтратники і мож­новладні бюрократи поєднані в цій своєрідній екстери­торіальній державі блаженної незалежності з професійними тигроловами, які вирушають на полювання за людьми в ім'я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології. Сю­жетна канва роману й вибудувана на "полюванні" майора НКВД Медвина, новітнього тигролова, за гордим, не приру­ченим тоталітарною системою молодим "тигром" з України, який у тайзі знайшов волю, земляків, друзів, кохання... Гри­горій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не виз­нає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлоблен­ням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі і вистояти.

Іван Багряний вистояв. Після переховування на Далекому Сході він повертається нелегально додому. Бо вимріював цей день повернення до щему серця. І цю невтомну спрагу за рідним краєм він виповів у "Тигроловах".

Коли Григорій і його наречена Наталка, яка ніколи не ба­чила своєї України, народилася і виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон і думками, мріями вже прокладали шлях у майбутнє, їх охопив могутній порив до осягнення України і бентежна віра "в свою зорю, що присвічувала їм шлях — шлях в життя. Шлях туди — десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїч­ну битву і смерть за ту далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну".

Бо Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і без­вихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною. Утвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.

Copyright © 2018 Шкільні твори Rights Reserved.