foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Василь Симоненко прожив коротке, але яскраве життя. Поет-шістдесятник, поет-лірик, поет-сатирик і просто незвичайна людина, яка безоглядно любила навколишній світ, любила життя, своїх батьків, а звідси — і народ, і, безумовно, Україну, яка "була в його грудях", "у чолі і в руках". Його творчість — гімн правді. Далеко не кожен поет зважувався на правду. І цього не пробачили йому. До 80-х років його ім'я не промовляли, а твори не друкували. Та настав час — народ все-таки пізнав його і оцінює нині як належить. Симоненко прагнув осмислити життя, звертався до історії рідного народу. Він приніс у літературу свіжий вітер суспільних змін, відродив віру в найсвятіші ідеали добра, любові, правди, справедливості.

Поет палко любив свою Україну, її доля — найважливіше для митця. Він гостро відчував свій кровний зв'язок з рідною землею і був готовий на самопожертву заради її щастя. У віршах Симоненко виражає своє невдоволення становищем України. Не вдоволення переростає у гнів проти лицемірства і фальші офіційних версій про її небувалий духовний розквіт. Поет зізнається у своїй нелюбові до України з фальшивою усмішкою радості на устах:

Україно! Тебе я терпіти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всіма,

Коли ти примітивна й на лубок похожа,

Коли думки на лобі у тебе нема.

Поет добре усвідомлював: щоб змінити на краще долю України, потрібна гірка правда, яка б відкрила очі на самих себе і спонукала до дії. Його вірші про Україну не солодкі пасторалі на тему краси пшеничних нив і небувалого; розквіту рідної землі. У його рядках більше болю, ніж замилування, більше гіркоти від занепаду культури, аніж уславлення видимого благополуччя. Україна для поета — це святиня. її образ асоціюється з образом матері, яка дала натхнення, силу та наснагу:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Симоненко один із перших вніс у літературу, що задихалася від застою, свіжий подих правди, прагнення говорити її, якою б гіркою і неприємною вона не була. Поет порушував проблему історичної пам'яті, наступності поколінь, стверджував віру в безсмертя рідної держави, рідного народу. Високопатріотичне звучання мають поезії "Україні", "Лебеді материнства", "Грудочка землі". Любов до України у Василя Симоненка — це любов людини-патріота. Поет боровся за духовне відродження народу, України. Він наближав весну незалежності, і в тому, що Україна її зустріла і побачила, є і його внесок. Нація і державність будуть врятовані і розцвітуть!

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова.

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Симоненко жив, любив і ненавидів, страждав і згорів за рідну землю, за Україну. Батьківщина повік не забуде його.

Василь Симоненко вимагав від поезії створення основ моральних, політичних, національних обов'язків і прав. І сьогодні загальною потребою стало створення правової держави, яка ніколи не допустить повторення жахливих помилок минулого.

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.