Кохання горіло в серці Володимира Сосюри, горіло, радуючи його життя, зігріваючи всіх, хто був біля нього, своїм теплом, і як наслідок — однією з провідних тем його творчості є тема кохання. Найрізноманітнішими відтінками почуттів відблискують його ліричні поезії. Почуття поета горять спалахом щастя:

Якби зібрати з неба всі зірки

І всі сонця з усіх небес на світі,

Моя любов горітиме яркіш

За всі сонця, за тисячі століттів.

Справжнім поетичним шедевром інтимної лірики Володимира Сосюри є поезія "Так ніхто не кохав", яку поет присвятив своїй першій дружині. Ліричний герой настільки романтизує своє почуття, що воно за глибиною і щирістю здається йому єдиним за всю історію людства:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання...

Зустріч з коханням — це подарунок долі, особлива місія. Зустріч з коханою для поета — довгоочікуване щастя, бо для неї він беріг свою любов, "як зірку". З величезною ніжністю і трепетом зізнається він коханій у своєму почутті:

Ти для мене, як вічності небо,

Що сіяння нам шле з висоти.

Слав пісень я багато про тебе,

Та найкраща пісня — це ти.

Кохання ліричного героя Сосюри справжнє, тому воно вічне. Заради коханої, з якою довелося розлучитися, він здатний на все: віддав би і свою славу поета, і досягнення, тільки б повернути кохану, тільки б чути її голос, і "коси сумні цілувать".

Почуттєвість і романтизм — невід'ємні риси художнього відтворення Володимиром Сосюрою найкращого у житті почуття — кохання. Його поезії про кохання — це кращі здобутки інтимної лірики в українській літературі.