foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Людська душа завжди цікавила будь-яку літературу з її муками і стражданнями, благородними поривами і сподіваннями на краще. Не обійшла ця тема і творчість В. Стефаника — великого новатора, творця і неперевершеного майстра новели про сільське життя.

Василь Стефаник, сам хлібороб, вболівав за українських трударів, злиденне життя яких гнало їх у масову еміграцію до Канади. Проводи на чужину нагадували похорон з масовим голосінням і залишали назавжди в серці згадку про них. Під впливом цих подій письменник написав новелу "Камінний хрест". В основу сюжету покладено конкретний факт. Головним героєм є Іван Дідух. Його прототипом був Штефан Дідух, який жив у Русові, а потім виїхав за океан. Якось на вокзалі серед емігрантів В. Стефаник упізнав його з дружиною та синами. Вони збирались емігрувати до Канади. Історія Дідуха була типовою для тогочасного галицького села, тому головний герой новели "Камінний хрест" — узагальнений образ.

Нелюдська тяжка праця зігнула його, і селяни дали йому прізвисько "поламаний". Чи хотів він емігрувати? Мабуть, ні! Іван не хотів покидати свого кам'янистого ґрунту, та діти, невістки і донька не давали йому життя. Та ще й синам загрожувало наймитство. Щоб уникнути цих негараздів і погодився він на від'їзд.

За змістом це досить просторий твір, хоча письменник нічого не говорить про життя Івана-емігранта. У нього інша мета: показати ті соціальні процеси, які змусили селянина покинути рідну землю.

Згадаймо життя головного героя. Воно пройшло з конем і "возом при праці". Невигадану правду про селянина-раба новеліст підсилює художніми описами: руки в нього жилаві, натруджені; коли він впрягається поряд з конем, на його обличчі виступають сині жили; його тіло напружене і особливо, коли він мішками виносить гній на кам'яний горб, що залишився йому в спадщину. Робота виснажувала Івана, забирала останні сили.

Якщо уважно прочитати монологи-сповіді селянина, то можна зрозуміти, що всі вони пов'язані з горбом, на якому селянин-хлібороб ставить камінного хреста і вибиває на ньому своє ім'я та ім'я дружини. Іван зрісся з горбом, на ньому пройшло його життя. Він навіть готовий везти його за океан. Горе від розлуки з горбом таке велике, що всі попередні злигодні здаються йому щасливим минулим, сонячною думкою. Прощаючись із селом, хатою, клапцем землі на горбі, Іван мовби ховає себе. Все вимучило його, покалічило, але хвилини розпачу полонили душу головного героя.

Драматизм переживань підсилюється деталями, від яких холоне серце: тужливий спів, танок з дружиною. Громада ридала: люди прийшли не на проводи, а на похорон. Дідухів хоронили заживо, лише їхні душі залишилися витати над камінним хрестом.

Від'їзд до чужої країни розірвав у Дідуха зв'язок зі світом. Тому й використовуй В. Стефаник прийом зіставлення Канади з могилою, яка поглинула багатьох без вороття.

Читач розуміє, що ностальгія завчасно зведе в могилу Івана, так і сталося. На жаль, страдницька доля спіткала його й на чужині, його так і не нагодувала "та" земля. І ллються сльози, тому що людина змушена була кидати те, чого в житті не вибирають, заживо ховаючи себе на рідній, землі.

Copyright © 2019 Шкільні твори Rights Reserved.