Природа — колиска людства. Так було завжди. Вона була такою мільйони років. Природа виплекала людину, як маленьке дитя, дозволила йому стати тим, ким він є зараз. Протягом тисяч і тисяч років людина і природа існували пліч-о-пліч один з одним в нерозривному зв'язку.
Ми розвиваємося за законами природи, вчимося у неї і протиставляємо себе їй. Природа творить, вона створює нові форми життя, підтримує життя у всіх її проявах. Людина теж вчиться творити. Почуття прекрасного, прагнення до мистецтва, до продовження свого роду у нас від матері-природи.

Але природа може і руйнувати: урагани, повені, землетрусу, — все це теж її прояви і ми взяли у планети цю межу. Людина здатна руйнувати і постійно проявляє свою владу і агресію по відношенню і до людей, і до природи.
У природі все раціонально, і кожен елемент знаходиться у зв'язку і залежності від іншого. Людина ж не захотів залежати від обставин, не захотів підкорятися, він навчився підкоряти собі природу, навчився не рахуватися з потребами інших. Поставив на чолі всього не підтримання життя в цілому на своє планеті, а свої власні інтереси. Чоловік став споживати і руйнувати не замислюючись про наслідки. В цьому і є дисонанс навколишнього світу і нас. Але руйнуючи природу став страждати і сам чоловік.
Сьогодні людство знаходиться на межі природної катастрофи. Бездумно споживаючи ресурси й забруднюють навколишнє середовище, людина порушив баланс в природі. Природа виснажена і тепер тільки людина може і повинен все виправляти. Існування людини поза природи неможливо. Зв'язок людей з природою не може бути розірваний зовсім, як не розірвати зв'язок людини з його матір'ю. Ми повинні навчитися берегти її. І тоді можна буде жити на переживаючи за своє майбутнє і майбутнє нових поколінь.