Хочу до моря. Туди, де яскраве сонце, блакитне небо, гарячий пісок і теплі, ніжні хвилі. Хочу на канікули, у відпустку, в санаторій і на курорт. Хоч куди, аби відпочити. Щоб не переживати і не хвилюватися, не вирішувати проблеми і не виправляти помилки, не замислюватися про завтрашній день та не згадувати про день вчорашній. Взагалі не думати. Просто відпочивати. Нестримно і захлинаючись.
Як було б чудово – сісти в літак, залишивши за спиною осінь, вогке повітря, нудний дощ, мокрий асфальт і навевающую тугу сірість пейзажів. А в літаку заснути і прокинутися після приземлення. Вийти на трап і побачити літо! Навколо – щасливі засмаглі обличчя, яскраві майки і топіки, обволікаючий повітря настільки теплий і м'який, що всією шкірою відчуваєш близькість моря.

Ще я мрію залишитися в гордій самоті. Щоб не відволікали порожніми і безглуздими розмовами, не задавали дурних питань. Щоб не доводилося судорожно міркувати, що б такого відповісти. Особливо, коли відчуваєш, що запитують з цікавості, але відповіді чекають. Не хочу, щоб хтось відволікав від головного заняття – відпочинку.
Нехай навколо не буде базарній суєти, галасливої штовханини, чужих голосів. Тільки я і дзвінка, напоєна запахами моря тиша. А зі звуків – шелест хвиль, щебет птахів, шерех піску під ногами. Навіть писк комарів буде дратувати менше, ніж звуки великого міста. Чого коштують одні тільки ревучі сигнали машин, розривають барабанні перетинки!
А на третій чи четвертий день нехай піде дощик. Але не противний осінній дощ, з-за якого впадаєш у депресію, а легкий, теплий і радісний. Такий, щоб освіжив і розслабив. Яким можна милуватися і з боку, сидячи на дивані біля вікна, і гуляючи під ним по березі моря. Ненав'язливість якого тільки зайвий раз переконає, що нарешті здійснилася моя мрія – відпочинок!