Ця поема є чудовим літературним пам'ятником Київської Русі. Вона донесла до нас докладний опис подій, які відбувалися в той час. Допомогла зрозуміти світогляд і мислення наших предків. Автор допомогою поетичної форми відтворив образи князів, російських жінок, а також ратників.
Описуючи відвагу і свавілля російських князів, автор не обділив увагою і жінок, які чекали своїх чоловіків-воїнів з поля битви. Автор докладно зупиняється на описі образу Ярославни, яка була дружиною князя Ігоря. Цей образ є найяскравішим з усіх, які розкриті у творі.
Віддана чоловікові, така ніжна і самовіддана Ярославна виражає всю свою біль, що накопичилася у неї в душі, за допомогою плачу.

Але як душевно і трагічно звучить її плач – він є не тільки традиційним обрядом, який належить проводити. У цьому ритуалі чітко простежується скорботу Ярославни про загиблих воїнів, які несли службу в полку Ігоря, який отримав важкі поранення. Ярославна дуже шкодувала про те, що знаходиться поряд зі своїм чоловіком, не може допомогти – полегшити його страждання. Як би хотілось їй вспорхнуть подібно до птаха і полетіти до Ігорю для того, щоб розділити з ним всі біди і нещастя.
У жалобном плачі Ярославни простежуються вірування у богів і поганські традиції. Сонце, вітер і великий Дніпро-Славутич представляються їй всесильними і всевидящими божествами, до яких звернений її плач, благаючий про допомогу і підтримку Ігорю і воїнам його полку.
Образ Ярославни є рівноцінним і яскравим поряд з образами інших героїв, оспіваних у поемі. У «Слові» автором закладені такі традиції, які згодом стануть розвиватися і в сучасній класичній літературі. Це беззастережна віра, самовідданість і незвичайна відданість російських жінок, які цілковито підпорядковані інтересам своїх мужів – воїнів, які захищали рідні землі від ворожих навал.