Фауст – головний герой одноіменної трагедії Й.Гете. Історія його трагічного життя покладена в основу сюжету твору.

           Він – зневірений в науці та житті старий вчений-енцеклопедист, на межі самогубства, але зустрічається з потойбічними силами, злим духом Мефістофелем, і знаходить нове життя.

      Якщо головна ідея народного Фауста полягає у застереженні від антихристиянської та аморальної поведінки людини, яка запродалася дияволу, то Гетівський спрямований на створення постаті людини, яка є уособленням найважливіших світоглядних тез та внутрішніх суперечностей просвітницької ідеології.

                Дійсно, з  одного боку Фауст уособлює ідеал просвітницьких уявлень про розвинену людину того часу: допитливу і діяльну, вільну в думках і не упереджену в поглядах, яка постійно прагне нових знань, що поповнювали б її досвіт і розширювали світогляд.

            На відміну від учених-схоластів, знаючих життя лише з книжок, він хоче втілити свої прагнення в життя, зробити процес пізнання інструментом перетворення світу, що, зрештою, служило б  суспільному благу.

        Суспільне благо, як кінцева істина, що визначає сенс існування людської особистості, головна думка, до якої приходить Фауст, і яку він проголошує в останньому своєму монолозі.

            З іншого боку  образу Фауста притаманний скепсис щодо всесилля людського розуму і безмежності пізнання, який є характерним для завершальної фази просвітництва.

               Гете не ідеалізує Фауста. Авторові імпонує велич духовних прагнень героя, але він бачить і його помилки. Тому Фауста часто називають своєрідним двійником Гете. Фауст уособлює всі сумніви й пошуки думки та мрії, які хвилювали Гете.