На мій погляд, будинок може розповісти про свого власника дуже багато. Причому не обов'язково, щоб це був саме приватний будинок, квартира також підійде для опису характеру людини. Адже вдома ми проводимо величезну кількість часу, тому кожен намагається зробити це місце таким, щоб у ньому відбивався внутрішній світ. Тоді і повертатися до себе додому ставати набагато приємніше, як і знаходитися всередині. Але ж у кожної людини є його індивідуальний внутрішній світ, який не схожий ні на чий інший. Можна навіть сказати що будинок, як і очі – це дзеркало душі. І саме через них можна зазирнути в душу людині.

Буває, що приходиш до когось в гості і відразу ж відчуваєш себе не затишно. Все тобі здається чужим і незрозумілим. Хочеться якомога швидше покинути цей будинок і ніколи більше не повертатися. А потім присматриваешься до власника будинку і розумієш, що і він такий же чужий для тебе і незрозумілий. Безумовно, це можна виправити, якщо більше часу проводити з людиною і його будинком, то через деякий час це відчуття пройде. І як людина стає тобі ближче і привітніший, так і його будинок також буде ставати все світліше, тепліше, затишніше. Через деякий час, якщо раніше незнайомий чоловік стане тобі рідним, то і в будинку його ти теж будеш почувати себе, як у рідному.

Але бувають ситуації, коли, скільки б ти не раз з'являвся у когось в гостях, будинок затишніше не ставати, як і той чоловік, з яким ти спілкуєшся не ставати рідніше. Значить це не той з ким саме ти повинен спілкуватися. Ні, він не краще і не вже оточуючих, просто він не твоя людина. З такими потрібно розходитися і шукати саме своїх людей. Адже коли ти приходиш в гості до бабусі, в будинок, де тебе точно люблять і чекають, то ти це неодмінно відчуєш. Починаючи від килимка в передпокої і закінчуючи люстрою в залі – все це буде для тебе таким затишним і невимовно рідним. Також як очі і руки бабусі. А буває, подивишся в сумні і трохи перекошені вікна будинків, де живуть самотні люди похилого віку і такі сумні і бездонні очі бачиш у них самих. Від цього будиночок виглядає ще старіше і сумніше, також як і його мешканці. І начебто хочеться зайти на цей вогник, щоб поділитися своєю увагою з одинокими людьми, але хто знає що саме таять у собі такі будинки і чекають там твоєї появи. Тому ти з щемливої тугою до грудей просто проходиш повз.

Якщо заходиш в будинок до людини і бачиш, що скрізь чистота і порядок, то можна зробити припущення, що і у людини в душі також все розкладено по поличках. Хоча, може заради цієї ілюзії дорослі змушують нас забиратися до приходу гостей? Зате якщо нагрянути до людини без попередження одразу стає зрозумілим, що відбувається у нього в душі. Частіше всього це буде безлад, хаос і дуже багато веселих речей, який потрібно прибирати, щоб люди про тебе не подумали поганого. Але ж саме з цих унікальних, а можливо і для кого-то дивних складається наше життя і багатий внутрішній світ. Якщо людині подобається займатися, наприклад квілінгом, то чому це потрібно приховувати, коли приходять гості? Або якщо людина завзятий рибалка, то потрібно зробити так, щоб по приходу гостей ніхто ніколи про це не здогадався? Я вважаю, що це не правильно.

Будинки та квартири не повинні бути схожими один на один, як під копірку. У кожному повинні простежуватися індивідуальності тих людей, які в ньому живуть. Тоді не буде такого розриву, як в домі панує краса і порядок, а в душі навпаки хаос і плутанина. Будинки повинні бути відображенням людини.