foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Твори з української літератури та мови, біографії, стислі перекази

Тема «Фауста» — роздуми над історією людського суспільства, метою соціального буття людства і окремої людини, над загальним ходом історії. Такий грандіозний задум вплинув і на жанрові особливості твору. За формою «Фауст» написаний для сцени, за обсягом — ні.
Жанр «Фауста» визначити важко, бо в ньому співіснують ознаки різних жанрів: «Пролог на небі» має риси середньовічної містерії; сцену появи Фауста в кімнаті Маргарити написано як ліричний етюд; стосунки Мефістофеля і Марти змальовано в стилі німецького шванка (жанр міської середньовічної літератури сатирично-дидактичного характеру); Авербахів склеп, де розважається веселе товариство, і відьмина кухня — відверто комічні й реально-побутові сцени; останні хвилини життя Маргарити в сцені у в'язниці зображено засобами трагедії. Трагедією назвав свій твір і автор, літературознавці ж визначають «Фауста» як драматичну поему або як філософсько-ліричну трагедію.
Проблемним залишається й питання про стиль «Фауста». У сучасній літературознавчій науці вважається, що стиль цього твору не піддається чіткому визначенню. Не можна беззастережно стверджувати, що трагедія Ґете створена за законами класицизму, романтизму чи реалізму. Її відзначає художній універсалізм, бо твір має різні стильові елементи: перша частина «Фауста», де зображено мікросвіт, написана загалом у реалістичній манері, у другій частині автор вдається до романтичної, умовної форми, широко використовуючи алегоричні та символічні засоби зображення.
Композиція трагедії порушує класицистичний канон трьох єдностей. Ґете використав у ній свій улюблений принцип вільної композиції, коли твір нагадує ланцюг самостійних, замкнених у собі елементів. Трагедія починається трьома прологами. Перша її частина складається з 25 сцен, друга має чіткішу зовнішню структуру — складається з п'яти дій. Час, протягом якого відбуваються події трагедії,— 3000 років, від Троянської війни до XVI століття. До того ж перша частина має багато рис сучасного авторові життя, а у другій події розгортаються на великому просторі протягом кількох століть. Про життя головного героя розповідається в двох часових планах — ретроспективно і в теперішньому часі. Побутові сцени поєднуються з фантастичними та історичними, а епохи вільно заступають одна одну.
Особливістю трагедії є її композиційні паралелі. У «Фа-усті» немає жодної картини, до якої автор не знайшов би прототипу — в легендах чи у власній біографії. Літературними джерелами «Фауста» вважають давньоєгипетський епічний діалог «Суперечка розчарованого зі своєю душею» (ХХІІ-ХХІ ст. до н. е.), Біблію, Старий Завіт, «Книгу Іова» (V ст. до н. е.), «Повість про доктора Фауста, знаменитого чаклуна і чорнокнижника, про його договір із дияволом, його пригоди й діяння, про заслужену кару йому, запозичена головним чином із його паперів» (1587) та легенди про Симона-мага, які викладено в Новому Завіті («Діяння апостолів», розд. 8), в апокрифічних діяннях Петра і Павла, у давньохристиянському романі «Клементина» (ІІ ст. н. е.).
Традиційно детально розглядається середньовічна легенда «Про доктора Фауста», бо майже всі зображені в ній події і постаті є у «Фаусті» Ґете. Досить часто також проводять паралелі між трагедією та особистим життям Ґете. Прикмети особистого знаходять уже в «Пролозі в театрі», історію Маргарити пов'язують із Фрідерікою Бріон (саме ім'я Маргарита (Ґретхен) — це ім'я першої коханої Ґете), сцени в палаці — із досвідом Ґете-міністра; образи Вальпургієвої ночі вважають навіяними враженнями від його супротивників із придворного кола.
Запозичений з античності образ Єлени, можливо, з'явився у творі після перебування Ґете в Італії, а на останніх сценах «Фауста» позначилося знайомство автора з планами Наполеона: з'єднати Рейн із Дунаєм, проектом Панамського каналу — та із спорудженням гребель під час будівництва Бременського порту... Але жодне із згаданих джерел не пояснює змісту геніального творіння Ґете.
Фабула трагедії теж не вичерпує змісту твору. Коротко її можна сформулювати так: перша частина — це вічна історія кохання, друга — історія вічності. У першій частині зображено «мікросвіт» людини, її індивідуальне, особисте життя, друга частина, «макросвіт», відбиває суспільно-політичне життя людства.
Використовуючи відомий фабульний матеріал, Ґете створив оригінальну трагедію, де мав намір дати відповідь на найскладніші питання: у чому сенс людського життя та яка природна сутність людини. Для втілення свого грандіозного задуму поет поєднує в образах твору індивідуальне і символічне, використовує алегорії, тому глибокий ідейний зміст трагедії не осягається на рівні зовнішніх подій.
Ключем до сприйняття твору можуть стати наведені нижче пояснення щодо символічних та алегоричних образів трагедії:
Фауст — чудовий екземпляр людської породи: невтомний шукач необмеженого знання і нескінченного щастя; символ духовних пошуків людства.
Мефістофель — втілення високої духовної культури думки, але думки скептичної і цинічної; символ зла та його місця у Всесвіті згідно із задумом Бога.
Маргарита — символ жіночої частини людського роду.
Ваґнер — втілення схоластичного знання.
Гомункул — втілення думки Ґете про те, що життя — це довгий еволюційний шлях, а не вибух, тому лабораторним способом не можна створити реальну людину; втілення абсолютної духовності, інтелекту.
Єлена — символ античної краси, абсолютної гармонії.
Евфоріон — символ несталого союзу між сучасністю та античністю; образ, навіяний смертю Байрона.

Вбрання Єлени в руках Фауста — символ того, що сучасна людина в змозі оволодіти тільки формою, а не духом античності.
Короткочасний союз Єлени і Фауста символізує спростування гіпотези про врятування сучасного світу за допомогою античного ідеалу.
Хірон — символ скептично налаштованої частини людства, нездатної сприйняти потяг до ідеалу.
Матері — фантастичні богині, які створюють ідеальні образи всього сущого, першообрази всіх речей, ідеї, які після втілення стали світами та явищами життя.
Імператор — символ бездарного володаря, здатного згубити підвладну йому країну.
Аріель — символ здорових сил природи, персонаж шекс-пірівської «Бурі».
Держава імператора — символ держави з деспотичним правлінням.
Золотий вінок із колосся, бутон троянди, дивний вінок, дивний букет — символи дарів природи.
Злі фурії, Пар — символи злих сил.
Бог — символ абсолютного знання, мудрості, добра.

Copyright © 2018 Шкільні твори Rights Reserved.