Шкільні твори з англійської мови з перекладом.

Fedir Dostoyevsky

Dostoyevsky is considered one of the greatest writers in world literature. Best-known for his novels "Crime and Punishment" (1866) and "The Brothers Karamazov" (1880), he attained profound philosophical and psychological insights which anticipated important developments in 20th century thought, including psychoanalysis and existentialism. In addition, Dostoyevsky s powerful literary depictions exerted a profound influence on modern writers, such as Franz Kafka, whose works further develop some of the Russian novelists themes. The writer's own troubled life enabled him to portray with deep sympathy characters who are emotionally and spiritually downtrodden and who in many cases epitomize the traditional Christian conflict between the body and the spirit.
Dostoyevsky grew up in a middle-class family in Moscow. His father, a doctor, was a tyrant toward his family, and his mother was a mild, pious woman who died before Dostoyevsky was sixteen.
Partly to escape the oppressive atmosphere of his father’s household, the boy acquired a love of reading, especially the works of Mykola Gogol, E. T. A. Hoffmann, and Honore de Balzac. At his father's insistence, Dostoyevsky trained as an engineer in St. Petersburg. While the youth was at school, his father was murdered by his own serfs at the family's small country estate. Dostoyevsky rarely mentioned his father's murder, but Oedipal themes are recurrent in his work, and Sigmund Freud suggested that the novelist's epilepsy was a manifestation of guilt over his repressed wish for his father's death.
Dostoyevsky graduated from engineering school but chose a literary career. His first published work, a translation of Balzac's novel "Eugenie Grandet", appeared in a St. Petersburg journal in 1844. Two years later, he published his first novel, "Poor Folk" (1846), a naturalistic tale with a clear social message as well as a delicate description of life's tragic aspects as manifested in everyday existence.
The twenty-four-year-old author became an overnight celebrity when Vissarion Belinsky, the most influential critic of the day, praised Dostoyevsky for his social awareness and declared him the literary successor of Gogol. Dostoyevsky joined Belinsky's literary circle but later broke with it when the critic reacted coldly to his subsequent works. Belinsky judged the novel "The Double" (1846) and the short stories "Mr. Prokharchin" (1846) and "The Landlady" (1847) as devoid of a social message.
In 1848, Dostoyevsky joined a group of young intellectuals, led by Mikhail Petrashevsky, which met to discuss literary and political issues. In the reactionary political climate of mid-nineteenth-cen- tury Russia, such groups were illegal, and in 1849 the members of the so-called Petrashevsky Circle were arrested and charged with subversion. Dostoyevsky and several of his associates were imprisoned and sentenced to death.
As they were facing the firing squad, an imperial messenger arrived with the announcement that the Czar had commuted the death sentences to hard labor in Siberia. This scene was to haunt the novelist the rest of his life. Dostoyevsky described his life as a prisoner in "The House of the Dead" (1862), a novel demonstrating both an insight into the criminal mind and an understanding of the Russian lower classes.
While in prison the writer underwent a profound spiritual and philosophical transformation. His intense study of the "New Testament", the only book the prisoners were allowed to read, contributed to his rejection of his earlier liberal political views and led him to the conviction that redemption is possible only through suffering and faith, a belief which informed his later work.
Dostoyevsky was released from the prison camp in 1854; however, he was forced to serve as a soldier in a Siberian garrison for an additional five years. When Dostoyevsky was finally allowed to return to St. Petersburg in 1859, he eagerly resumed his literary career, founding two periodicals and writings articles and short fiction. The articles expressed his new-found belief in a social and political order based on the spiritual values of the Russian people.
These years were marked by further personal and professional misfortunes, including the forced closing of his journals by the authorities, the deaths of his wife and his brother, and a financially devastating addiction to gambling. It was in this atmosphere that Dostoyevsky wrote "Notes from the Underground" (1864) and "Crime and Punishment". "Crime and Punishment" brought him acclaim but scant financial compensation. Viewed by critics as one of his masterpieces, "Crime and Punishment" is the novel in which Dostoyevsky first develops the theme of redemption through suffering. The protagonist Raskolnikov, whose name derives from the Russian word for schism or splitis presented as the embodiment of spiritual nihilism.
The novel depicts the harrowing confrontation between his philosophical beliefs, which prompt him to commit a murder in an attempt to prove his supposed superiority, and his inherent morality, which condemns his actions.
In 1867, Dostoyevsky fled to Europe with his second wife to escape creditors. Although they were distressing due to financial and personal difficulties, Dostoyevsky's years abroad were fruitful, for he completed one important novel and began another. "The Idiot" (1869), influenced by Hans Holbein's painting "Christ Taken from the Cross" and by Dostoyevsky's opposition to the growing atheistic sentiment of the times, depicts the Christ-like protagonist and his experience of sin. Dostoyevsky s profound conservatism, which marked his political thinking following his Siberian experience provided the impetus for his great political novel "The Possessed" (1871-72). Based on a true event, in which a young revolutionary was murdered by his comrades, this novel provoked a storm of controversy for its harsh depiction of ruthless radicals.
Dostoyevsky returned to Russia in 1871. In sympathy with the conservative political party, he accepted the editorship of a reactionary weekly, ("The Citizen". In his "The Diary of a Writer" (1873-1877), initially a column in the "Citizen" but later an independent periodical, Dostoyevsky published a variety of prose works, including some of his outstanding short stories.
Dostoyevski's last work was "The Brothers Karamazov" (1880), a family tragedy, which is viewed as one of the great novels of world literature. The novel recounts the murder of a father by one of his four sons. Initially, his son Dmytro is arrested for the crime, but as the story unfolds it is revealed that the illegitimate son Smerdyakov has killed the old man. Dostoyevsky envisioned this novel as the first of a series of works depicting the life of a great sinner, but early in 1881, a few months after completing "The Brothers Karamazov", the writer died at his home in St. Petersburg. To his contemporary readers, Dostoyevsky appeared as a writer primarily interested in the terrible aspects of human existence. However, later critics have recognized that the novelist sought to plumb the depths of the psyche, in order to reveal the full range of the human experience, from the basest desires to the most elevated spiritual yearnings. Above all, he illustrated the universal human struggle to understand God and self.
Федір Достоєвський

Достоєвський вважається одним з найвизначніших письменників світової літератури. Найбільш відомими своїми романами – "Злочин і покарання" (1866) і "Брати Карамазови" (1880) – він досяг глибокого філософського розуміння і психологізму, що передбачили важливі етапи розвитку філософської думки XX ст., включаючи психоаналіз і екзистенціалізм. Крім того, могутні літературні образи Достоєвського вплинули на сучасних письменників, таких, як Франц Кафка, у роботах якого знаходять подальший розвиток деякі теми російського романіста. Особисте, далеко не безхмарне життя автора дало йому можливість зображувати з глибокою симпатією персонажів, пригнічених емоційно і духовно, і які в більшості випадків відображають споконвічний християнський конфлікт між тілом і душею.
Достоєвський ріс у родині представників середнього класу в Москві. Його батько, лікар, був у родині тираном, а його мати була лагідною, релігійною жінкою і померла перш, ніж Достоєвському виповнилося 16 років.
Частково як спосіб піти від гнітючої атмосфери батьківського будинку, хлопчик полюбив читання, особливо твори Миколи Гоголя, Гофмана й Оноре де Бальзака. За примусом батька Достоєвський учився на інженера в Санкт-Петербурзі. Коли діти були в школі, батька убили його кріпаки в невеликому заміському фамільному маєтку. Достоєвський рідко згадував про убивство батька, теми Едипового комплексу часто простежуються в його роботі, а Зиґмунд Фрейд припустив, що епілепсія романіста була проявом його провини за підсвідоме бажання смерті батька.
Достоєвський закінчив машинобудівне відділення університету, але обрав літературну кар'єру. Перша його опублікована книга, переклад роману Бальзака "Євгенія Гранді", з'явилася в санкт-петербурзькому журналі в 1844 р. Через два роки він опублікував свій перший роман "Бідні люди" (1846) – натуралістична історія з чіткою соціальною ідеєю і тонким описом трагічних аспектів життя, що виявляються в щоденному існуванні.
Двадцятичотирирічний автор став знаменитим відразу, коли Віссаріон Бєлінський, найбільш впливовий критик того часу, похвалив Достоєвського за соціальну свідомість і проголосив його літературним спадкоємцем Гоголя. Достоєвський став членом літературного гуртка Бєлінського, але пізніше, коли критика досить холодно зустріла його наступні роботи, порвав з ним. Бєлінський охарактеризував його роман "Двійник" (1846) і новели "Пан Прохарчин" (1846) і "Господарка" (1847) як позбавлені соціальної ідеї.
У 1848 р. Достоєвський приєднався до групи інтелектуальної молоді, лідером якої був Михайло Петрашевський, що збирався для обговорення літературних і політичних питань. У реакційній політичній обстановці в Росії середини XIX ст. такі угруповання були протизаконними, і в 1849 р. члени так званого кружка Петрашевського були заарештовані й обвинувачені в змові. Достоєвський і декілька його товаришів були ув'язнені і присуджені до страти.
Коли вони стояли в очікуванні команди для розстрілу, прибув імператорський кур'єр з повідомленням, що цар замінив смертний вирок на каторжні роботи в Сибіру. Ця сцена невідступно переслідувала романіста все життя, що залишилося. Життя в ув'язненні Достоєвський описує в книзі "Записки з мертвого будинку" (1862) – роман, що демонструє проникнення в думки злочинця і розуміння психології представників нижчих класів російського суспільства.
У в'язниці духовний стан і філософський світогляд письменника перетерпіли зміни. Глибоке вивчення "Нового Завіту" – єдиної книги, яку було дозволено читати ув'язненим, – стало однією з причин відмовлення Достоєвського від своїх ранніх ліберальних політичних поглядів і привело його до переконання, що спокута можлива тільки через страждання і віру, – думка, що простежується в більш пізніх його роботах.
Достоєвський був звільнений з табору в 1854 р.; але його змусили служити солдатом у Сибірському гарнізоні ще п'ять років. Коли Достоєвському, нарешті, було дозволено повернутися до Санкт-Петербурга У 1859 р., він активно продовжив свою  літературну кар'єру, заснувавши два журнали і ставши автором статей і коротких оповідань. У статтях висвітлювалася його новознайдена віра в те, що соціальний і політичний порядок повинні ґрунтуватися на духовних цінностях російського народу.
Ці роки були відзначені подальшими особистими і професійними невдачами, включаючи змушене закриття його журналів за примусом влади, смерть дружини і брата і пристрасть до азартних ігор, яка спричинила фінансовий крах. У такій атмосфері Достоєвський писав свої "Записки з підпілля" (1864) і "Злочин і покарання". "Злочин і покарання" принесло йому величезне визнання, але убогу матеріальну винагороду. За відгуками критиків один із шедеврів, "Злочин і покарання" – роман, у якому До¬стоєвський уперше проробляє тему спокути через страждання. Головний герой, Розкольников, прізвище якого походить від російського слова, що позначає розколення або розщеплення, представлене як уособлення духовного нігілізму.
У романі описане болісне протиборство між його філософськими переконаннями, які підштовхнули його до здійснення убивства в спробі довести свою удавану перевагу, і його природженими моральними принципами, що засуджують його вчинок.
У 1867 р. Достоєвський зі своєю другою дружиною втік від кредиторів до Європи. Незважаючи на фінансові і особисті труднощі, роки перебування за кордоном були плідними для Достоєвського, тому що він завершив один важливий роман і почав інший. "Ідіот" (1869), написаний під впливом картини Ханса Гольбейна "Христос, знятий із хреста" і поглядів самого Достоєвського, що засуджували наростаючий атеїзм, зображує подібного Христу головного героя і його гріхопадіння. Глибокий консерватизм Достоєвського, що простежувався в його політичних поглядах у роки після каторги, спонукали його до написання серйозного політичного роману "Біси" (1871-72). Заснований на реальних подіях, коли молодий революціонер був убитий своїми товаришами, цей роман викликав бурхливу полеміку, тому що безапеляційно зображував безжалісність радикалів.
Достоєвський повернувся в Росію в 1871 р. Із симпатії до консервативної політичної партії він прийняв пропозицію стати редактором реакційного щотижневика "Громадянин". У своєму "Щоденнику письменника" (1873-1877), що споконвічно був стовпчиком у "Громадянині", а пізніше став окремим журналом, Достоєвський публікував різноманітні роботи в прозі, включаючи деякі з його видатних коротких оповідань.
Останньою роботою Достоєвського став роман "Брати Карамазови" (1880) – трагедія родини, – один з найвизначніших романів у світовій літературі. У романі розповідається про вбивство батька одним з чотирьох синів. Спочатку син Дмитро був заарештований за злочин, але в ході розгортання подій з'ясовується, що старого убив його незаконнонароджений син Смердяков. Достоєвськии задумував цей роман як перший із серії робіт, у яких описувалося б життя великого грішника, але на початку 1881 р., через кілька місяців після закінчення "Братів Карамазових", письменник помер у своєму будинку в Санкт-Петербурзі. Для своїх сучасників Достоєвський був письменником, якого в першу чергу цікавлять жахливі аспекти людського буття. Але більш пізні критики визнали, що романіст прагнув досліджувати глибини душі, щоб освітити весь спектр людських почуттів, від низинних спонукань до самих піднесених духовних поривів. Насамперед, він ілюстрував споконвічне прагнення людини пізнати Бога і самого себе.

Copyright © 2021 Твори з англійської мови з перекладом. Rights Reserved.